Гороховатці – 350 років

17.12.2020 у 09:11 1 026

Цього року селу Гороховатка виповнилося    350 років. Це одне з найстаріших сіл Харківщини. Хоча, як стверджують  історики,  сусідні села Радьківка, Бахтин ще древніші. Перша писемна згадка про Гороховатку з’явилася 1670 року, про Бахтин -  1627 року, а про Радьківку – 1668 року.

Гороховатці – 350 років

Магазин у с. Гороховатка

Як заселялася Гороховатка

Заселялась Слобідська Україна, в тому числі й місцевість, де виникло поселення Гороховатка, переважно вихідцями з Правобережної та Лівобережної України, які тікали від гніту польських панів. Були також і російські селяни-втікачі, які рятувалися від кріпосної неволі своїх поміщиків.

У 1698 році в Гороховатці було збудовано Богородицьку пустинь (чоловічий монастир). За церковними відомостями, в 1750 році в Гороховатці мешкало 670 чоловіків, 630 жінок. Через 10 років – 2171 чоловік, 2264 жінки.

У 1785 році  в селі була мукомельня, 12 шинків, 15 торгових лавок. Щороку проводився ярмарок, на який з’їжджалися купці з Ізюма, Куп’янська, Слов’янська, Харкова та ін. Торгували сукном, коврами, шовком, ситцем, посудом, рибою, ікрою та ін.

Більшість людей займалася сільським господарством. Селянська біднота була малоземельною. Вони мали по 1-1,5 десятин землі. Примітивні землеробські знаряддя не давали можливість отримати хороші врожаї, тож селяни голодували. Вони змушені були йти працювати батраками до поміщиків, наймитами до куркулів. Працювали від зорі до зорі за мізерну плату. Молодь ішла на заробітки на Донбас, щоб хоч якось утримувати сім’ї.

Після скасування кріпосного права у 1862 році в Калиновому, що належало тоді до Гороховатської волості,  відбувся бунт селян, які боролися за землю, за волю, за краще життя. Над учасниками бунту тоді вчинили жорстоку розправу.

У 1905 році селяни організували в Гороховатці масові збори, на яких вимагали переділу землі. Деякі селяни почали самовільно розорювати поміщицькі землі, рубати ліс, пасти худобу на пасовищах поміщиків.

Активним учасником революційних подій був Микита Силович Корчма, перший голова Гороховатського волосного ревкому. За короткий час були націоналізовані поміщицькі маєтки і крамниці купців. У селах відкрили школи, налагодили поштовий зв’язок, безземельним селянам дали землю. Одне з приміщень купця переобладнали під клуб. Це була перша культосвітня установа в районі.

За видатні заслуги перед Вітчизною М.С. Корчму нагородили орденом бойового Червоного Прапора.

Після революції 1917-1921 років настали важкі часи для села. Розруха, голод, бандитизм. М.С. Корчма очолив загін, який створили для боротьби з бандитизмом. Саме від рук злодюг після жорстоких катувань і помер у 1921 році відважний комісар М.С. Корчма. У центрі Гороховатки йому встановили пам’ятник. 

У 1929 році в Гороховатці організували комуну «Червоний партизан», у 1931 році вона була реорганізована в артіль. Також з’явилися артілі «Червоний хлібороб» ,»Червона зірка», «Червоний промінь», «Червоне побережжя», «Вперед», «Ім. Шевченка».

У 1950 році, під час укрупнення колгоспів, утворилися два колгоспи  «За мир» і «Родина».   Пізніше залишився колгосп «Родина».

У  Гороховатці почали працювати перша школа і перший дитячий садочок Борівщини

Історик Лесь Ісаїв у книзі «Відкрий для себе невідому Борівщину, яка вийшла в світ цього року, дуже добре розповів про розвиток освіти Борівщини. Зокрема, він за-значив, що найдавнішими школами Борівського району є Гороховатська і Радьківська, які відомі з архівних документів ще з 1732 року. Це були парафіяльні (приходські, створені при церквах) школи, які вчили кількох осіб для потреб церкви та виконання релігійних обрядів.

У 1872 році було відкрите початкове  народне  училище  з 4-річним курсом навчання, в училищі навчалося 50 осіб.  Будівля школи була дерев’яною, в ній було 4 кімнати – 2 для навчальних занять, 1 для вчителя, 1 для служителя, який прибирав у школі і опалював школу. У школах суворо забороняли розмовляти українською мовою. Дітей вчили Закону Божому, церковнослов’янській граматиці, російській мові, чистописанню. 

У 1891-1892 навчальному році в Гороховатській школі було 165 учнів, з них: 140 хлопців, 25 дівчаток. Навчання тривало з 1 вересня до кінця травня.

З 1894 року почало працювати  церковно-приходське училище. Там навчалися 51 хлопчик і 18 дівчат. У  1911 році кількість учнів – 145.

У 1911-1912 роках у Гороховатці працювала недільна школа, в ній навчалися 15 жінок і 9 чоловіків. У Гороховатській бібліотеці було 1312 книг.

З 1928 року почала працювати семирічна школа, з 1938 – десятирічка.

  У 1942 році в Гороховатській школі було 179 учнів. Завідував школою Геннадій Тонкоглас. 

У 1956-1957 роках   середня школа вже була в новому двоповерховому приміщенні. При школі споруджений будинок, у якому жили вчителі.

Перші дитячі ясла відкрилися саме в Гороховатці. Організували їхню роботу в 1926 році жінки Чапіг і Чернобаєва, які приїхали з м. Ізюм по розподіленню окружного відділу охорони здоров’я. Садок відвідували від 14 до 28 дітей. Годували в садочку тричі на день. Була в дітей і «тиха година», і заняття, під час яких діти вчили пісні, малювали, ліпили. Дітей водили купатися на ріку Оскіл. Батьки забирали дітей із садочку   о 18 годині.

Гороховатська лікарня – перший стаціонарний медичний  заклад   Борівщини

Починаючи з 1913 року, почала працювати лікарня. Спочатку працював один фельдшер, який сам приймав хворих, сам видавав ліки, ліжок для хворих не було.

У 1926 році  Гороховатськ а лікарня була єдиним стаціонарним медичним закладом на весь Борівський ра-йон. Крім населення Борівщини, в ній обслуговувалися й жителі деяких хуторів Ізюмського району. Штат  лікарні: лікар, чотири фельдшери, шість осіб технічного персоналу. В лікарні було 15 ліжок. Протягом 1926 року в Гороховатській лікарні лікувалося 6149 осіб, повторних – 2252 особи, всього – 8401 особа. Зареєстровано 94 хворих на туберкульоз, 217 – на малярію, 19 – на сифіліс, 88 – на дизентерію.

Друга світова війна, післявоєнна відбудова

На війну пішло більше 350 гороховатців, 250 з них загинули. Село Гороховатку німці захопили 24 червня 1942 року. На території Гороховатки діяв партизанський загін, яким керував Євстрат Наумович Толмах. Згодом цей загін перебазувався в Комарівські ліси. Своєю безстрашністю відзначилися активні підпільниці Уляна Довгопола, Марія Синицька та інші. Під час війни в Гороховатці було зруйновано 90 будинків, забрано 226 голів худоби в колгоспників і 858 – у колгоспах.

На початку  лютого 1943 року бійці Першої гвардійської армії генерал-полковника Кузнецова звільнили Борівщину від німецько-фашистських загарбників.

Почалася відбудова. Не вистачало робочих рук, все лягло на плечі жінок. Вони й хліб вирощували, і в ліс ходили, дерева на собі носили, будували хліви.

Завдяки невтомній праці людей усе зруйноване під час війни вдалося швидко відновити. У 1944 році вперше сів за кермо трактора Петро Богдан. Він працював дуже наполегливо, перевищував норми. За високі показники в роботі його нагородили похвальним листом.

Добре було налагоджено торгівлю, працював побуткомбінат, два сільських будинки культури, бібліотека. Збудовано лікарню, аптеку.

Невпинно зростало колгоспне виробництво. Спору-джено молочнотоварні комплекси. В кілька разів зріс машинно-тракторний парк. Зросла врожайність сільгоспкультур.

Мережа торгівлі значно розширилася після війни

Ще до війни було створено Гороховатське споживче товариство. До його складу входили села Бахтин, Гороховатка, Промінь.

Спогадами про розвиток  торгівлі поділилася Надія Шерстюк, яка багато років очолювала Гороховатське сільСТ. Її статтю було надруковано в газеті «Трудова слава» 1995 року.

«Раніше в центрі Гороховатки знаходилася крамниця на два відділи, де торгували два продавці. Першим продавцем був Мелентій Семенович Кузьменко, а головою сільСТ – Євстрат Толмах. У роки війни він загинув, похований у Братській могилі в Боровій.

З 1 січня 1938 року в магазині працювали Никифор Гончаров і Олександр Глухачов.

У с. Промінь був амбарчик, пристосований для торгівлі товарами першої необхідності, продавцем був Мусій Журавльов. В роки війни магазин зруйнували, розташувався він у приміщенні школи, а контора сільСТ була вдома у Григорія Кушина. До будівництва нового магазину приступили в 1946 році.

При сільСТ діяла бригада по вилову риби. Рибалками були Омелян Нікітенко та його син Микола.  Тож у магазині завжди можна було купити свіжу й копчену рибу.  Її також возили в Піски-Радьківські для переробки.

Була при товаристві й бондарня, бондарем був Андрій Таран, він виготовляв дерев’яні бочки, які продавали в магазині. 

Ще до війни хліб у Гороховатку возили з с. Калинове. Там була своя мініпекарня, розташована в сільській хаті. Пік хліб Петро Чепчуг, хліб був дуже смачний, запашний, його швидко розкупляли селяни. Під час війни пекарню розбомбили, більше вона там не працювала.

У післявоєнні роки торгова мережа сільСТ почала розширюватися. Керували товариством О.П.Ступак, згодом П.Ю. Синицький, бухгалтерами були Є.С.Глухачова, Є.Т.Богданова.

Збудували нові магазини в Гороховатці, потім у Мирному, Бахтині.

У 1962 році до Гороховатського сільСТ приєднали Калинівське споживче товариство. Там були невеличкі магазини, розташовані в клубах, сараях. У Морозівці, наприклад, магазин був у амбарі, в якому не було жодного вікна. Доріг не було до жодного магазину. Товар возили волами і кіньми, пізніше трактором, який сільСТ придбало для своїх потреб.

У 60-70-х роках почали будуватися  магазини в с. Гороховатка (сільмаг, культтовари, взуттєвий, господарчий), в с. Парнувате, Морозівка, Калинове. У Гороховатці побудували їдальню, яка користувалася великим попитом і в гороховатців, і в жителів інших сіл. Дуже смачні страви готували кухарі М.Й. Синицька, А.І. Коломазь,  Р.С. Онищук. Цікаво вони зберігали продукти  (холодильників тоді не було) - взимку привозили з річки кригу в підвал і накривали соломою».

Через утворення водосховища село перебудовували

Виконком Харківської обласної ради 18 липня  1955 року ухвалив рішення «про відведення земель колгоспів, радгоспів, держлісфонду та інших землекористувачів у Куп’янському, Борівському та Ізюмському ра-йонах у зв’язку з будівництвом Червонооскільського водосховища». У зв’язку з утворенням Червонооскільського водоймища село майже повністю перебудоване. Зведено 370 нових будинків, приміщення середньої школи.

Гороховатка сьогодні

Село Гороховатка й зараз залишається одним із красивіших у районі, але свою першість воно давно втратило. Зміни в селі відбуваються дуже повільно. На території сільради працює одне сільгосппідприємство  ФГ «Нива 2004», яке займається лише рослинництвом. Тваринницька галузь, як і в багатьох господарствах району, була ліквідована. Старожили пам’ятають, що в колгоспі були тисячі голів худоби: овець, свиней, корів.

З 1985 по 1990 роки була збудована водокачка, прокладено 1,8 км водопроводу, поставлено 5 водонапірних башт, здано в експлуатацію новий дитсадок, ФАП, більше 10 км асфальтованої дороги, збудовано 34 будинки.

У 1996 році Гороховатський дитячий садочок закрили.  Відновив роботу  він у 2010 році. Там зробили капітальний ремонт, закупили для дітей нові меблі, іграшки.

Кілька років тому зробили капітальні ремонти  водонапірної башти,  Гороховатської  амбулаторії загальної практики-сімейної медицини. 

Минулого року в Гороховатці розпочали будівництво вуличного освітлення, проте воно ще не підключене. Розпочатий і ремонт у Гороховатському сільському будинку культури, але  для завершення всіх  ремонтних робіт  потрібно ще чимало коштів. 

У селі є кілька магазинів, у яких можна купити продукти, товари першої необхідності. Працює загальноосвітня школа І-ІІІ ст., у якій навчається близько сорока дітей.

Для багатьох місцевих мешканців основний дохід  дає продаж риби, виловленої з Оскільського водосховища. Дехто займається садівництвом, городництвом, виноградарством, бджільництвом.

Гороховатці люблять своє село і пишаються ним, його багатою історією.

 Лариса  ЯКОВЕНКО. Позаштатний кореспондент.

 

 

 

 

 

 


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини