Вихованці гуртка з Ніколенком О.П.
З часом ветерани йдуть у вічність, переривається живий зв’язок історії із сьогоденням, а спогади про їхній незламний подвиг втрачаються...
Із нагоди 75-річчя Великої Перемоги вихованці гуртка «Історичне краєзнавство» Борівського БДЮТ, що працює на базі Першотравневої ЗОШ І-ІІІ ступенів, зустрілися з ветераном, який проживає на території Першотравневої сільської ради - 94-річним Олексієм Пилиповичем Ніколенком, котрий розпочав свій бойовий шлях 17-річним юнаком в Росії і закінчив його в Чехословаччині. Ветерана нагороджено медалями «За взяття Берліна», «За звільнення Праги», «За бойові заслуги» та іншими.
Учні 10-11 класів Анжеліка Колісник, Ельвіра Колеснік, Євгеній Дзимінський та Олександра Івахненко разом із керівником гуртка Юрієм Миколайовичем Ляпкою щиро раділи спілкуванню з ветераном, уважно, з цікавістю слухали його спогади про війну та післявоєнні роки.
З розмови з ветераном
- Олексію Пилиповичу, на якому фронті Ви служили, солдатом якої військової частини були?
- До війни та на її початку я випасав худобу та коней на колгоспних полях. Свій бойовий шлях розпочав у Пензі 2 травня 1943 року. Мені на той час виповнилося сімнадцять. Я був солдатом кулеметного полку 3-ї Гвардійської армії. Пізніше мене перевели зв’язківцем. Це був час, коли ворог був розбитий під Сталінградом. Потім воював у складі Степового фронту, 1-го Українського, котрим командував маршал І. Конєв.
- Що Ви можете розповісти про командирів?
- З повагою згадую свого безпосереднього командира, молодого лейтенанта, якому у 1943-му був лише 21 рік. Він часто дозволяв мені йти в атаку останнім, підказував, допомагав, бо я був наймолодший.
- Якою зброєю Ви воювали? Чи були у Вас трофеї?
- Спочатку у мене була гвинтівка Мосіна, яка була надійною для знищення ворога на відстані, але в ближньому бою п`яти патронів виявлялося замало, до того ж її необхідно було перезаряджати. Це був недолік цієї зброї. Пізніше, коли став кулеметником, на озброєні в мене був кулемет Дегтярьова. Незважаючи на чималу вагу, до десяти кілограм, ним можна було ефективно бити ворога. Під час бойових дій використовував пістолет-кулемет Шпагіна, у котрого в барабані 72 патрони. Для ближнього бою кращої зброї і не знайдеш! Була в мене і трофейна зброя – парабелум, надійний пістолет. Зброї вистачало всім.
- Яка техніка, на Вашу думку, була краща? Вітчизняна чи німецька?
- Уважаю, що перемогу ми здобули завдяки танкам Т-34, тож погоджуюсь, що вони є символом перемоги. Хоча пізніше і пішли ІС та ІС-2, з найбільшим діаметром гармати та броні башти, вони нічим не поступалися тиграм і фердинандам, але саме завдяки танкам Т-34 ми перемогли. Не забути мені й «Катюші». Доводилося особисто бачити, як діє ця потужна зброя. Щодо кулеметів, то наші «Максими» не мали системи охолодження, як німецькі, тому часто, особливо влітку, перегрівалися. Можливо, наша зброя в чомусь і поступалася, але саме нею ми били ворога і здобували перемогу.
- Який був раціон радянського бійця?
- Харчування було хорошим, коли не було перебоїв із постачанням. Особливо запам’яталася американська тушонка. Кожного ранку старшина видавав 100 грамів спирту, хоча я був непитущим, але все-таки використовував їх. Часто доводилося бачити, як німці п’яними йшли на нас в атаку, але в більшості випадків це закінчувалося для них величезними втратами. Курили махорку. У цілому годували, як кажуть, «від пуза». Коли ми захоплювали бліндажі, то видно було, що й харчування ворога також було непоганим – тушонка, хліб, масло, шоколад.
- Чи служили з вами дівчата?
- У кожному взводі була медсестра. Це були переважно молоді дівчата, які допомагали пораненим, виносили їх з поля бою, а також їхню зброю. У нас також була медсестра. Її звала Валя.
- Яка була ваша амуніція зимою?
- Валянки, але якщо вони намокали, було непереливки, а також шинелі, плащ-палатки.
- Яким був Ваш шлях до перемоги над нацистською Німеччиною?
- Часто питаю себе: «Чому німці вирішили напасти на нас, що їм не вистачало?». Адже, звільняючи Європу в складі 1-го Українського фронту, ми бачили, як жили німці: чудові будинки з черепиці, гарні дороги, сучасна на той час інфраструктура… Жили вони краще, аніж ми.
У Чехії мене застала звістка про перемогу над гітлерівською Німеччиною. Пам’ятаю зустріч із американцями на Ельбі. Нова форма, майже з вітрини, взуття, все нове. Відчуття, наче в мирний час. Війну ми закінчили в Празі, саме 9-го травня.
Але ми вже готувалися до іншої війни – з Японією. Нам лише в останній момент дали команду «відбій». Майже всю війну я пройшов у званні єфрейтора, вже наприкінці мені присвоїли звання лейтенанта запасу.
Після Праги був відряджений на Кавказ протягували кабель для спецзв’язку. Командування пропонувало навчання і кар’єру військового, але я відмовився.
- Чи сниться Вам війна?
- Іноді досі мені сниться війна. Цей жах забути неможливо: мертві товариші, кінцівки ніг, рук, крики про допомогу, прощання з загиблими, руїни міст і сіл … Це ніколи забути неможливо.
- Який бій Вам запам’ятався найбільше?
- Особливо мені запам’ятався бій біля однієї зі станцій, не пригадую її назви, де кілька десятків бомбардувальників ворога знищили наші ешелони; допомога з повітря надійшла занадто пізно…
- Що Ви побажаєте молодому поколінню?
- Молодому поколінню бажаю вчитися, вчитися і ще раз вчитися. Слухатися вчителів. Я вчився погано. Закінчив 5 класів. Після війни пропрацював 12 років на бійні, потім на пилорамі 12 років, вантажником і шофером. Військова витримка допомогла не тільки в роботі, а й у житті…
Гадаємо, що спогади ветерана будуть цікавими не лише для учасників гуртка, а й для всіх читачів газети.
Вчитель зарубіжної літератури Першотравневої ЗОШ Вроманова С. Ю.
Вчитель історії Першотравневої ЗОШ Ляпка Ю. М.
Ще декілька актуальних новин на зараз