Вчитель - не професія, а спосіб життя

10.09.2020 у 09:10 596

Уроки фізичної культури в школі, нарівні з іншими дисциплінами, необхідні для розвитку дитини. Завдяки заняттям спортом у них розвиваються вміння працювати в команді, дисципліна, лідерство, толерантність і здорова конкуренція. Саме фізкультура має допомогти школярам гармонійно розвиватися, підвищувати можливості організму, вдосконалювати своє тіло.

Вчитель - не професія, а спосіб життя

Олексій Голик

На жаль, сучасні діти замінили ігри на подвір’ї на спілкування в месенджерах, а м’яч - на смартфон. Тож за таких умов уроки фізкультури мають не просто двічі-тричі на тиждень «змушувати» школярів рухатися, а й заохотити їх до фізичної активності, здорового способу життя. Але діти, зазвичай, не дуже мотивовані фізично вдосконалюватися. І щоб сучасні школярі захотіли займатися спортом, вчителям фізичної культури потрібно докладати зусиль і змінювати методику, вчитися новому та прислухатись до своїх вихованців.

Вчитель – це не професія, а спосіб життя, особливо, якщо це професія вчителя фізичної культури. Про це можу впевнено сказати, бо по роботі спілкуюся із фізкультурниками. Родину Голиків із с.Нижче Солоне багато хто знає як спортивну. Голова родини Сергій Олексійович - вчитель фізичної культури, мама Наталія Василівна теж вчитель - української мови і літератури, брати  Сергія  Володимир та Олександр - теж учителі фізичної культури. А племінниці Ліза та Валерія – відомі  в районі футболістки.

Тож, як бачите, у Олексія Голика, про якого я й хочу розповісти напередодні свята – Дня фізичної культури і спорту України - вже на генетичному рівні було закладено любов до спорту і   бути вчителем фізкультури.

Олексієві зараз 28 років, його педагогічний і тренерський стаж – більше 6 років. Народився і виріс у невеликому мальовничому селі Нижче Солоне.

Він полюбив спорт ще з самого малечку і дуже хотів тренуватися, але йому казали, що дуже малий, і Олексій терпляче чекав і знав: коли піде до школи, то зможе займатися спортом із вчителем та  тренером у секції.  І вже з 1-го вересня, коли хлопець пішов до 1-го класу, він одразу записався до секції футболу. Брав участь у районних, обласних  змаганнях.  Олексія помітили як гарного футболіста і після 5-го класу запросили навчатися до Ківшарівської ЗОШ №11, де на базі школи тренувалися гравці ФК «Мрія». Про таке Олексій тоді навіть і не мріяв, а тому радо погодився і наступні роки, до 11 класу, вчився у Ківшарівці.

- Я часто грав за районну збірну з футболу, отримував звання  кращого бомбардира, тож мене запросили у футбольну команду «Мрія», - розповідає Олексій. – Я одразу ж погодився, бо розумів, що це для мене великий крок уперед, бути учасником такої професійної команди дуже почесно. Мої батьки теж це добре розуміли і підтримали. Спочатку тато мене возив у  Ківшарівку на тренування, а потім  батьки прийняли рішення, що мені краще перейти на навчання до Ківшарівської ЗОШ.    Щодня вранці о 6.30 год. у нас були тренування,  потім 8 годин займалися на уроках, а після них – знову тренування. Так, спортивний режим був доволі жорстким, але якщо не працювати над собою, не тренуватися, то нічого не досягнеш. Це я зрозумів із самого дитинства. Жодного разу не пожалкував, що так рано відірвався від родини, що займався у «Мрії», разом з членами команди брав участь у різних змаганнях, об’їздив пів України та пів Росії.

До речі, молодша сестра Олексія Руслана – майстер спорту з академічного веслування, у складі збірної України вона займала призові місця. Із братом Руслана у досить теплих стосунках, часто спілкуються телефоном. Як і її брат, теж займалася спортом із самого дитинства, грала у футбол, займалася легкою атлетикою. Нещодавно вона закінчила філіал Києво-Могилянської академії і тепер вона професійний тренер.

А Олексій після закінчення Ківшарівської ЗОШ вступив до Харківської гуманітарно-педагогічної академії, щоб отримати  спеціальність учителя фізичного виховання. Його студентське життя було насичене різними подіями. Він був активним студентом, брав участь у змаганнях, виступав за збірну академії, був капітаном збірної з футболу академії, старостою факультету фізичного виховання, працював секретарем на кафедрі.  Тож не дивно, що по закінченню навчання Олексій Голик отримав  диплом із відзнакою. 

Олексій – юнак з активною життєвою позицією, навчався одночасно і в педагогічно-гуманітарній академії, і в академії внутрішніх військ МВС України, нині це академія Нацгвардії, отримав звання молодшого лейтенанта.

Та навчання швидко  закінчилося, перед молодим спеціалістом постало питання: куди йти працювати? Олексія запрошували залишитися в академії викладачем, але йому хотілося повернутися додому, бо сумував за рідною домівкою, рідним селом. Тож і вирішив повернутися до Нижче Солоного.

Там йому запропонували бути вчителем фізичної культури у Вищесолоненській ЗОШ і тренером у Борівській дитячо-юнацькій спортивній школі.  

-  Сучасні діти творчі, хочуть бути індивідуальностями, не зливатися з натовпом, - розповідає Олексій.  - І це дуже добре. Вони прагнуть успіху, але часто їм не вистачає терпіння та зосередженості. Їх важко змусити щось робити, якщо вони не розуміють, навіщо їм це потрібно.

Мені дуже подобається вислів: “Гроші втратив – нічого не втратив, час втратив – багато втратив, здоров’я втратив – все втратив”. Хочу, щоб   це  розуміли  всі діти і пам’ятали про це все своє життя.

На жаль,  останнім часом зустрічається багато  дітей з низьким рівнем фізичної підготовки та проблемами зі здоров’ям. Це гіподинамія, проблеми з опорно-руховим апаратом, органами дихання, серцево-судинною системою. Все це накладає певні обмеження на тренування, але в жодному разі не має бути причиною відмови від занять спортом.

Коли я прийшов до школи, учні не дуже активно брали участь у спортивному житті освітнього закладу. Тож свою роботу почав із того, що запрошував школярів до спортзали, щоб займатися спортом не лише на уроках фізкультури. Не відразу, поступово набрав групу учнів, які хотіли займатися футболом, волейболом, адже розваг у селі не дуже багато.

І вже через деякий час я став для них не лише тренером, а й старшим товаришем, вони почали мені довіряти деякі свої секрети, радилися зі мною. Я був дуже радий, що ми з дітьми стали маленькою спортивною  родиною.

Звісно, спочатку їм було важко брати участь у змаганнях, де грали більш досвідчені суперники, але коли діти почали перемагати у районних, обласних, Всеукраїнських змаганнях, це був для них великий стимул, вони повірили в себе. Батьки теж пишаються своїми дітьми і головне – підтримують їх.

Мені час від часу надходять пропозиції щодо роботи, але  треба переїжджати в  місто. А я прикипів душею до своїх вихованців, до колективу школи, до роботи. Я завжди отримую позитивні емоції від спілкування з дітьми, після кожного тренування відчуваю приємну втому. Можна сказати, що я від них заряджаюся, від їхнього бажання бути кращими.

Буває, що діти, які вже закінчили школу, а на вихідні чи канікули повернулися до села, телефонують і просять провести тренування. Я з радістю йду назустріч і їду у Вище Солоне, щоб позайматися з дітьми, організувати змагання. Мій тато та дідусь завжди підтримують мене у таких випадках, підвозять до школи.

Хочу щиро подякувати меценатам, без яких не обходиться жодна поїздка дітей на різноманітні змагання – керівникам сільгосппідприємств району, Борівській райдержадміністрації, батькам юних спортсменів. Дякую і колективу районної газети за те, що завжди друкують матеріали про досягнення наших вихованців.

Щоб популяризувати фізичне виховання, Олексій Голик на власній інтернет-сторінці «Спорт. Здоров’я. Виховання.» розповідає про досягнення своїх вихованців, про важливість займатися спортом, про принципи здорового способу життя, про власну гігієну, про раціональне харчування та ще багато іншого. Раджу зайти на сторінку Олексія  і почитати - вам сподобається.

Олексій дуже багато розповів мені про досягнення своїх підопічних, у мене навіть склалося враження, що він може говорити про свою роботу та дітей не одну годину. А ось про свої досягнення  - досить скромно. Хоча Олексій Голик має їх дуже багато: він брав участь у науково-педагогічних конференціях, має наукові публікації. Серед спортивних досягнень – 55 медалей, десятки дипломів, грамот.

Вдома Олексій виховує свого улюбленого собаку Ачі породи амстаф, допомагає батькам по господарству. Але його часто немає вдома, бо повністю поринув у роботу вчителя і тренера, та батьки добре розуміють сина і підтримують його.

- Вітаю вчителів фізичної культури, тренерів зі святом! – сказав на закінчення Олексій Голик. - Бажаю усім, хто любить спорт, – нових звершень! Не зупиняйтеся на досягнутому! Будьте здоровими! Окрема подяка моїм батькам за виховання, за підтримку. Я вважаю: ким би ти не був у житті, головне – завжди бути чесним і порядним. Бути самим собою, щоб люди поважали тебе за вчинки, а не за красиві слова.

Я звернулася до завідувачки Вищесолоненської філії ООЗ «Борівська ЗОШ №1» Ольги Григорівни Коробки з проханням висловити свою думку про Олексія Голика як про вчителя і як про людину.

- Про Олексія я можу сказати лише хороше. Він гарний вчитель, знаходить спільну мову з колегами, з учнями, батьками. Відповідальний, безвідмовний, активний, комунікабельний, оптиміст.  І дуже добре, що вміє відстоювати свою точку зору, завжди залишаючись толерантною людиною.

А ось що про Олексія Голика розповів його колега із Борівської ЗОШ №1, тренер Василь Мизюк:

- Пам’ятаю Олексія з тих часів,   коли він разом із моїм сином вчився у Ківшарівській школі. Зараз він уже досвідчений вчитель фізичної культури і тренер. Часто спілкуємося з ним по роботі і хочу сказати, що Олексій – ерудований, дуже любить свою роботу і дітей, постійно підвищує свою майстерність, грає у футбол. Коли виїжджаємо на змагання, завжди спілкується з іншими тренерами. Що ще додати: він живе своєю роботою, дітьми. Незважаючи на різницю у віці та досвіді, ми з Олексієм спілкуємося нарівні. 

Олена ВОЛОДИМИРОВА. Власний кореспондент.

 

 

 


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини