Працюватиме над розвитком спорту й туризму на Борівщині

На місцевих виборах, що відбулися минулого року, за Олександра Голика проголосувало 48,6% виборців. Це високий показник довіри. Чому люди хотіли,   щоб  Олександр став депутатом Борівської селищної ради, представляв їхні інтереси? Бо Олександр Голик -  відповідальний, справедливий, завжди готовий прийти на допомогу людям.

Він народився у с. Нижче Солоне.  Мама, Валентина Федорівна, працювала вчителькою математики Нижчесолоненської школи. Тато, Олексій Сергійович, трудився водієм у місцевому колгоспі, а після його розпаду – в СВК «Солоненське».

Олександр, як і два його брати, з дитинства любив спорт, брав участь у всіх шкільних, районних, міжрайонних спортивних змаганнях. Спорт дисциплінував, навчав витримці, давав упевненість у собі, допомагав досягати мети.  Найбільшим авторитетом для Олександра завжди були батьки.   Він хотів бути педагогом, як мама, і назавжди пов’язати своє життя зі спортом. Тож вирішив стати вчителем фізкультури.

Після закінчення 9-го класу Нижчесолоненської школи Олександр Голик навчався в 10-11 класах Піско-Радьківської ЗОШ. 

Після школи вступив до Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди на факультет «Фізичне виховання». У 1997 році отримав диплом про здобуття вищої освіти за  спеціальністю «Вчитель фізичної культури». На роботу одразу влаштуватися не вдалося, пішов служити до лав Збройних Сил України. Демобілізувавшись, почав працювати в Борівській дитячо-юнацькій спортивній школі (Піско-Радьківське відділення). Робота подобалась Олександру, він відчував задоволення від того, що прищеплює дітям любов до спорту, до здорового способу життя. У Піско-Радьківській школі на той час було 4 групи: з футболу, з волейболу для дівчат,  хлопців і група туризму.  

З селом Піски-Радьківські Олександра пов’язують  приємні спогади  не тільки про  першу роботу, а й про кохання. В цьому селі жила Юлія, яка в 2001 році стала його дружиною.   Після народження  доньки  Лізи Олександр вирішив змінити улюблену роботу.  Зарплати тренера   не вистачало, щоб утримувати сім’ю, на той час вона була дуже низькою. Тож Олександр звільнився з Борівської ДЮСШ і влаштувався охоронцем на Куп’янський молочно-консервний комбінат. Робота добре оплачувалася, керівництво поважало Олександра за його принциповість, розсудливість, порядність.  У вільний від роботи час активно займався спортом, грав за футбольну команду с. Піски-Радьківські «Маяк».

Охоронцем  Олександр Голик працював більш як 7 років, потім його посаду скоротили. В їхній родині було вже двоє дітей - народилася донька Валерія. Але хорошу роботу з гідною зарплатою в рідному краї знайти було важко. Влаштувався на сезонну роботу – кочегаром у Піско-Радьківський психоневрологічний інтернат. Там працює молодшою медичною сестрою і дружина Юлія.

  На початку цього року Олександр взяв участь у конкурсі на посаду   спеціаліста  відділу з питань гуманітарної політики (освіта, культура, туризм, молодь та спорт) Борівської селищної ради і переміг у ньому. Працюватиме над розвитком спорту й туризму на Борівщині.

- Я пам’ятаю, як активно розвивався спорт у нашому районі ще кілька років тому. Щовихідних були змагання з різних видів спорту, - розповідає Олександр Голик. – Підлітки були дуже активні, прагнули бути спортивними, вільний час проводили в спортзалах, на спортмайданчиках. Зараз більшість сидить удома перед комп’ютерами або з телефонами. Туризм на Борівщині, на жаль, взагалі не розвивається. Хочу змінити цю ситуацію, працювати над тим, щоб діти, молодь зацікавилися спортом, туризмом, щоб наші спортсмени постійно прославляли рідний край на обласних, регіональних, всеукраїнських змаганнях. 

У загальноосвітніх школах Борівщини працюють дуже хороші вчителі фізичної культури, знаю особисто багатьох із них. Вони сповна віддаються роботі, наполегливо працюють над тим, щоб їхні учні демонстрували високі результати в спорті. Але потрібна підтримка від влади. Часто на шляху до перемоги вчителі разом із дітьми стикаються з фінансовими проблемами, адже, щоб взяти участь у обласних чи регіональних  змаганнях, потрібні гроші на проїзд, проживання і т.д.  Знаю це з власного досвіду, адже обидві мої доньки спортсменки. Вони неодноразово брали участь у змаганнях різних рівнів  із футболу та волейболу. Старша, Єлізавета, вже студентка Харківського національного автомобільно-дорожнього університету, менша, Валерія, навчається в 7-му класі Піско-Радьківської ЗОШ.

На Борівщині, а особливо в невеликих селах, чимало різних проблем. Це погані дороги,  немає умов для всебічного розвитку молоді, дуже рідко проводяться цікаві заходи для людей поважного віку і багато інших.  Вірю в те, що депутатський корпус і працівники Борівської селищної ради з часом зможуть  змінити наш край і життя людей на краще.  Принаймні, я  робитиму  для цього все від мене залежне.