Як заселялася територія Борівського району

29.07.2020 у 11:57 845

Етапи розвитку історичної науки характеризуються підвищеною цікавістю до краєзнавчих сюжетів. До того ж, більшість фактів місцевої історії не виявлені, не введені в історичний потік, а деякі потребують перегляду. Хронологічні межі даної тематики охоплюють другу половину XVII–XVIII ст. Саме тоді цей куточок “дикого поля” було заселено та освоєно.

Як заселялася  територія Борівського району

Радьківка

Одне з найстаріших сіл Борівського району – Радьківка, яка виникла близько 1631 р. (нині село не існує  через створення водосховища). Поряд із Радьківкою знаходився великий ліс (залишки його збереглися й нині), а також очеретові зарослі, що займали значну площу. Це, мабуть, і визначило вибір першими переселенцями місця для будівництва житла.

У  Радьківці, з метою попередження несподіваних татарських набігів, було організовано систему спостереження та сторожову службу. На підвищенні, яке знаходиться на північному заході села, постійно стояла варта. Тут же було встановлено високу жердину, яка під час небезпеки нападу  татар нахилялася вартовими до землі: якщо жердина була нахилена в сторону Гороховатки, рекомендувалося  ховатися в лісі, якщо ж в протилежну сторону – слід шукати порятунку в очеретах на південному заході Радьківки.

Останній набіг татар на Радьківку був до 1736 р. Тоді кочівникам вдалося підійти до слободи та підпалити її. Більшість її жителів   знаходились у полі, тому вогонь знищив майже всі споруди, в тому числі і Радьківський Покровський храм.

Точно визначити кількість жителів Радьківки в другій половині XVII–XVIII ст. неможливо. Але вже у відомості 1732 р. є дані про Радьківський храм, до складу прихожан якого на той час входило 445 душ чоловічої статі.

За даними 1753 р., прихожанами Радьківського храму були 396 чоловіків та 390 жінок. Згідно з  відомостями генерального розмежування, в 1784 р. в Радьківці та 13 навколишніх хуторах мешкали  890 чоловіків та 889 жінок. Таким чином, ріст чисельності населення до кінця XVIII ст. був очевидним.

Гороховатка

До найстаріших населених пунктів Борівського району відноситься і село Гороховатка, яке виникло приблизно в  1670 р. Воно розташоване на правому березі р. Оскіл в п’яти глибоких ярах. Назва цього населеного пункту виникла від слів “в горах ховатися” (ховатися). Це є одним із підтверджень того, що місцеві жителі часто наражалися на напади татар, а наявність природних сховищ відіграла першочергову роль у виборі місця для поселення.

До 1680 р. містечко Гороховатка уже входило до складу фортець Ізюмської лінії. В 1680 р. в ньому проживало 38 сімей черкес та росіян. В 1700 р. Гороховатка вже була сотенним містечком Ізюмського полку. За переписом 1732 р. в ній нараховувалось 155 дворів і проживало 430 душ чоловічого населення.

Закінчення татарських нападів сприяло росту населення Гороховатки. За церковними відомостями, містечко в 1750 р. населяли 670 чоловіків та 630 жінок, а в 1790 р. – 1410 чоловіків, 1370 жінок.

Таким чином, перші населені пункти на території нинішнього Борівського району розміщувались в тих місцях, де були вигідні природні умови для захисту від ворогів. При цьому показники придатності  місця для ведення господарської діяльності, як правило, були   другорядними, хоча мали, безумовно, важливе значення.   Радьківка, Гороховатка не тільки не були стерті з обличчя землі, але й помітно виросли та зміцніли до початку XVIII ст., а із закінченням татарських нападів вони стали доволі великими поселеннями.

Перші поселенці Борівщини

У  XVII – початку XVIII ст. маси російських та українських селян стали переселятися в “дике поле”. Саме в цей період відбувалося й заселення території району.

Існує думка, що потік російських переселенців на Слобожанщину до початку XVIII ст. був незначним внаслідок політики царизму, яка перешкоджала приходу сюди російських селян, а переселення українців, викликане посиленням феодально-кріпосного гніту в Україні, носило більш широкий характер. Що стосується Борівщини, то   дуже важко встановити національну приналежність переселенців. Відомо, наприклад, що першими жителями хутора Борового були козаки – вихідці із Подніпров’я – Київського, Переяславського та Білоцерківського полків.  Цілком можливо, що хутір Богуславка заселений вихідцями із міста Богуслава, що Київщині.

Таким чином, враховуючи дані, які існують, ми можемо говорити про те, що в заселенні території сучасного Борівського району головну роль відіграли українці, які прийшли сюди із земель, які відносились   до володінь Речі Посполитої. Очевидно, що прихід українців на цю територію носив масовий характер.

Сприяла переселенню українців в “дике поле” і політика російського уряду, який наділяв переселенців землею, дозволив українцям поселятися сім’ями.

Важливою  в освоєнні нових земель була роль церкви – монастирська колонізацію краю.

Одними із перших прийшли на територію нинішньої Борівщини монахи. В 1663 р. російський уряд виділив тут земельні володіння для нового монастиря, який пропонувалось будувати. А в 1664 р. монах Монасій заснував біля “усть-Бороветского колодезя на реке Оскол” Боровецьку пустинь, яка потім перетворилась в Боровецький (або Борівський) монастир. Коли і ким було засновано Гороховатську пустинь, встановити важко. Але відомо, що в 1698 р. вона вже існувала і знаходилась у віданні Святогорського монастиря.

Оскільки ці монастирі знаходились в зоні частих татарських нападів, вижити тутешнім жителям було непросто. Не раз, мабуть, монахи опинялися перед загрозою смертельної небезпеки з боку кочівників. Однак вже   1692 р. поблизу Борівської пустині було засновано хутір, який належав монастирю. За переписом 1732 р. в ньому нараховувалось 13 дворів і проживало 46 душ чоловічої статі.

До хутора Борового в 1760 р. через часті затоплення на місці тодішнього розміщення було переселено Гороховатську пустинь. У відомості генерального межування 1784 р. ця пустинь описана так: “лежить на львом берегу Оскола при озерахъ Пещаномъ и двух безъимянных”. В тому ж документі знаходимо і опис володіння Гороховаської пустелі: “… земли … пустыни въ двухъ дачахъ 2344 дес. въ том числъ лъса 88 дес. пашни 728 дес. сънокоса 1157 дес. Пустынь окружена богатыми плодовитыми садами”.

Таким чином, монастирська колонізація посіла важливе місце в загальному процесі заселення території.

Монастирі відіграли свою роль у боротьбі з татарами, та й багато в чому сприяли господарському освоєнню краю.

Отже, починаючи з другої половини XVII ст., територія сучасного Борівського району стала перетворюватися із безлюдного краю в обжиту місцевість. І хоча ще до кінця 30-х рр. XVIII ст. сюди часто вторгалися татарські загони, місцеве населення, яке становили, в основному, вихідці з Подніпров’я, захищаючись від кочівників та використовуючи при цьому не тільки силу зброї, але й вигідні природні умови,  приступило до економічного освоєння цих земель і вже доволі скоро досягло значних господарських успіхів.

Підготував Анатолій ПЕЧЕНИЙ.


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини