Навчила дітей, як на світі по совісті жити...

27.08.2020 у 20:57 186

18 серпня 2020 року пішла з життя найрідніша людина на світі, людина, яка дала мені життя, моя матуся  Тетяна Макарівна Яценко.

Навчила дітей, як на світі по совісті жити...

Т.М.Яценко

Хіба є такі слова, які можуть втішити, заспокоїти в  страшну хвилину?  Мабуть, вони зайві... Біль, відчай, розгубленість, тиша. Тиша, яку хочеться порушити. Пустий дім, в якому все нагадує про маму: її фото, книги, записи, телефон, капці. Мертва, страшна тиша. На подвір’ї пес із сумними очима, півень чекає біля порогу на свою жменьку зерна -  мама завчила…

Треба жити далі, без неї, ніби чую останні слова, повчає, як завжди, а я слухаю, та інколи махну рукою: «Та годі, мамо» - слухала б і досі,та вже пізно. Хочу розповісти про її життя,  наповнене подіями, яскраве, цікаве  і водночас нелегке.

Народилася в селі Борівська Андріївка  Борівського району  Харківської області  13 січня 1932 року. Дитячі та шкільні роки пройшли в цьому селі в роки Другої світової війни. З 1949 по 1983 рік працювала вчителем початкових класів, а з 1983 по 1989 роки – директором Піско-Радьківської середньої школи. Будучи вже на заслуженому відпочинку, продовжувала працювати в школі. Мала багато відзнак та нагород, серед яких: «Відмінник народної освіти»; «Старший учитель»; «Ветеран праці»  та інші. Неодноразово писали про маму у нашій районній газеті.

Тяжкі випробовування випали на її долю. Рано пішов з життя чоловік, мій любимий татко Володимир Михайлович, лікар від Бога, як казали люди. Мама посивіла, довго хворіла, але знайшла в собі сили жити далі, бо я була зовсім маленька. Виростила, вивчила, виховала. Минали роки, і знову горе постукало у двері - раптово помер син, мій старший брат, військовий лікар Валерій Володимирович. Печаль і смуток лягли на серце, до смерті з цим так і прожила…

Скільки поколінь виховала! Вкладала душу, серце, знання. Ще дитиною, пам’ятаю, як  прокинувшись уночі, бачила маму за столом, над купою зошитів. Сидить зосереджена, перевіряє, пише щоденник. Віддавалася   роботі повністю, як виявилося, не марно. Скільки слів подяки чула я на її адресу, як за життя, так і після! Цього літа востаннє приїздили її учениці, солоняни, як вона їх називала: Надійка, Танюша та Юля. Останні фото - наче зараз бачу їх разом.

Мабуть, це крик душі, але ж скільки людей добрим словом про неї згадує, скільки прийшло провести в останню путь. А потім пусто, тихо. Життя зупинилось. Дивлюсь на кущ калини, який мама саджала, похилився від вітру до землі, немов журиться, знову серце стиснув  біль, течуть сльози…

Кожна мама – це ангел-хранитель. Дорослішаєш, коли в телефоні змінюєш «мама» на «мамочка», розумієш, що у світі немає важливішої людини. Я так і не подорослішала…

«Все смертне. Вічне життя призначене тільки матері. І коли матері немає в живих, вона залишає по собі спогад, який ніхто ще не наважився осквернити. Пам’ять про матір живить в нас співчуття, як океан, безмірний океан живить річки, що розсікають всесвіт…» Ісаак БаБель.

Життя людське, мов тоненька нитка, обривається. Не існує таких слів, щоб висловити біль, горе, від якого плачуть наші серця. Рідненька, ми сумуємо за тобою. Не можемо повірити в те, що навіки перестало битися твоє турботливе серце. Ти була для нас опорою, порадницею і дуже гарною господинею. Ти прожила життя для нас, рідних, завжди про  всіх піклувалася. В наших серцях ти житимеш вічно, ми завжди пам’ятатимемо тебе.

Посіяла  людям  літа свої, літечка житом,

Прибрала планету, послала  стежкам споришу,

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко і тихо пішла  за межу…   

У скорботі низько схиляємо голову та молимося за упокій її душі.

Рідні.

 


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини